Мотоцикл «Дніпро», що дозволяє подорожувати в часі.

Старшина » Допомога! 911 » Мото Історія » Мотоцикл «Дніпро», що дозволяє подорожувати в часі.

Мотоцикл «Дніпро», що дозволяє подорожувати в часі.

Автор :Starshina Дата : 29-12-2017, 09:21 Разділ :Мото Історія комментарів : 0

Якщо існує Машина Часу, то чому не може бути Мотоцикла Часу? Може, ще й як. Ось, наприклад, для мене таким став Дніпро-16.
А почалося все в ті далекі часи, коли дерева були великими. В одному місті на Дніпрі був такий Київський мотозавод (КМЗ) і випускав десятки тисяч мотоциклів з колясками в рік.
У той період, такі мотоцикли були часто-густо. На них їздили даішники і колгоспники, військові та дільничні, лісники та інженери. А я, в ті часи жив в кооперативному будинку від цього самого мотозаводу.

Зрозуміло, у нас у дворі частенько можна було зустріти всякі різні «МТехи» в унікальних виконаннях - на них працівники КМЗ їздили на обід. Але треба сказати чесно, що в ті часи серед хлопчаків «Днєпр» зовсім не котирувалися. Ми мріяли про Jawa, Cezet, ну на худий кінець про ІЖ Планета Спорт. А «Днєпр» (або МТ) - це було для дядьків. У моєму листі пріоритетів «Дніпра», точно не було.

І жив у нас в будинку такий дядько Боря, який їздив виключно на «Дніпрі» в будь-яку погоду. Спочатку на К-750, потім МТ-10-36, потім на Дніпро-11, в експортному виконанні. А останнім я у нього бачив уже Дніпро-16. І на його мотоциклі можна було поспостерігати всю еволюцію мототехніки КМЗ, тому що він працював не останньою людиною на мотозаводі і обов'язково ставив на свій мот все нові «примочки».
Його «Днєпр» завжди були з «голочки», заводилися з першого «кіка» і обов'язково були відполіровані до блиску. Чомусь у дядька Борі були тільки чорні «Дніпри», хоча КМЗ випускав тоді мотоцикли в різній колірній палітрі.

Уже в 90-е КМЗ почало лихоманити. Обсяги випуску мотоциклів впали до сотень штук на рік. Завод шукав свою нішу в нових ринкових умовах.
На додаток до «колясичам» Дніпро-11 і Дніпро-16 (в армійському виконанні МВ-650М), з'явився Дніпро-одинак КМЗ-8.157-02, потім починається випуск вантажного трицикла Дніпро-300, а човникова торгівля змушує завод освоїти і виробництво авто - і мотопричіпи.

До середини 90-х стало зрозуміло, що на такому асортименті КМЗ вже не бачити колишніх обсягів виробництва. У нашому будинку (від мотозаводу) майже всі змінили роботу і «Дніпри» перестали паркуватися у дворі. Довше за всіх тримався дядько Боря, та й він здався, і пересів на яскраво червоний автомобіль-іномарку. «Дніпри» стали зникати і з вулиць, і поступово мігрувати в села, де їх нещадно добивали.
Молодь 90-х в «Дніпрі» зовсім не бачила нічого романтичного, а 2000-х і поготів. У заводу обрушилася мережу реалізації. Якщо раніше «Дніпро» був майже в кожному Мотомагазині, то тепер його можна було знайти лише в фірмовому бутіку при мотозаводі.

Вони стояли там різнокольорові, в будь-яких версіях, навіть з дефіцитними новими маслосистемами і дисковими гальмами, але попитом користувалися лише у справжніх фанатів. З кожним роком КМЗ випускав все менше і менше мотоциклів, поки в один жахливий день ми всі дізналися, що він остаточно втратив можливість випускати власну продукцію. З цехів до того моменту вкрали все, що тільки можна було винести.
Територія підприємства поступово перетворилася в «шанхай» з різних фірм. І в 2012 році Київський мотозавод остаточно продають нікому не відомому інвесторові, який і мотоциклами-то ніколи не займався. Конкурсу по суті не було, завод просто віддали за смішні гроші, через територію в центрі Києва. Випускати мотоцикли КМЗ перестав за кілька років до продажу, а обладнання з цехів було вирвано разом з підлогами.

Коли я побачив фото того, що залишилося від КМЗ - остаточно зрозумів, що просто зобов'язаний зберегти хоч один екземпляр того «Дніпра», щоб показати його хоча б дітям.
Первинні пошуки мало що дали. Переважна більшість на продаж - це вже порядком утомлені «Шарпаки», повільно кочували сторону звалища. Ще частина - це страшний «Колгосп», які крім як силуетом люльки, баком і виступаючими циліндрами опозитного мотора, на МТ тих часів ніяк не схожі.
Але одного разу мені пощастило. Після довгих пошуків знайшовся-таки дбайливо збережений Дніпро-16 в заводській фарбі і з пробігом ... 315 км. Він завівся з першого «кіка» і бадьоро набрав швидкість. Звук його опозитного двигуна і ледь вловимий запах солідолу і нагрітого металу, моментально повернули мене в ті часи, коли дерева навколо нашого будинку були великими. Поколесивши по місту, я повільно паркуюся на те саме місце, де зазвичай ставив свій Дніпро фанат марки. Суворі і сильно посивілі мужики на лавочці схвально кивають і чомусь труть кулаками очі ...
Тепер у нас у дворі все як раніше! А Мотоцикли Часу все ж існують!

P.S. після цього я став розуміти тих, хто дбайливо відновлює стару мототехніку. Є щось таке в цих старих радянських мотоциклах, чого немає в імпортних Jamaha, Honda і Ducati. Немає цього навіть в Indian, Harley-Davidson і Royal Enfield. І навіть в BMW і Zundapp немає.
Скільки б не вичавлювали іномарки, скільки б літрів в них не було, на них не можна повернутися в дитинство і подорожувати в часі. А на «Дніпрі» - можна!